Ми народжуємося самотніми, ми живемо самотніми, ми вмираємо самотніми. Тільки в любові і дружбі ми можемо на якийсь час уявити, що ми не самотні.“ – Орсон Веллс.
Тема самотності – більш екзистенційне питання. Пошук себе, пошук своїх. Відповіді на питання хто я, чого хочу, що можу людина шукає в собі та навколо себе. Але це така внутрішня робота, на одинці з собою. І вона важлива для розвитку та зростання. Протягом всього життя, усвідомлено чи не дуже, люди вирішують ці питання, зіштовхуючись з викликами навколо.
Це дуже добре проявляється в процесі психотерапії. Для людини є цінним те, що вона сама відкрила для себе, здогадалась. Це інсайт – власне відкриття, яке може відбутися тільки на основі свого власного життєвого досвіду. Підштовхувати, підказувати та давати поради найчастіше не працює. В якомусь сенсі це теж про самотність. Для того, щоб змінити своє ставлення до чогось та змінити щось в своєму житті, людині треба самій зробити свою внутрішню роботу. Психолог чи психотерапевт підсвічує певні ділянки в житті людини, які вона не помічає, ставить питання для роздумів, віддзеркалює, дає певний зворотній зв’язок. Але все інше – помітити, відчути, привласнити собі, зробити певні висновки та інтегрувати свої відкриття в життя – людина робить самостійно.
Для того, щоб цей процес відбувся та був якісним важливо вміти бути на одинці з собою, не бігти від себе, ховаючись за купою справ або серед людей. Серед людей, до речі, іноді теж можна відчувати себе дуже самотньо, якщо люди не свої, не близькі по духу, за інтересами. Саме так трапляється, коли людина біжить від себе, наповнює своя життя аби чим, аби якими контактами, хоч би не зустрітися з собою. Так, оточення та соціальне життя для нас теж дуже важливе, але його якість залежить від того, чи добре ми знаємо себе. Оточення дає певну інформацію про нас і цієї інформації так багато та вона дуже різноманітна. Тож треба мати добрі фільтри, щоб вміти просіювати цю інформацію, брати собі те, що підходить і відмовлятися від того, що не є «своїм». Ця навичка з’являється, коли людина наодинці зробила певну роботу над собою, змогла зупинитися, подумати, прислухатися до себе, мала ризик зустрітися з різними, іноді не дуже приємними, частинами себе.
Уміння бути на самоті – це як дружба з собою, дбайливе ставлення до себе, звучить, як «мені добре з собою, таким, який я є». Якщо людина знає, хто вона, свої особливості, вміння, сили, слабкості, бажання на сьогодення, тоді їй легше контактувати зі іншими. Я-прийняття, я-внутрішня опора – це все вирощується наодинці.
Коли говориться про самотність, мається на увазі не повна ізоляція, а контакти з більш вузьким колом близьких та знайомих або на більший на відстані, ніж зазвичай.
Скільки людині треба побути таким самотнім – це питання особисто кожного. Комусь достатньо декілька годин, комусь тижнів, місяців, комусь років. Все залежить від стану людини, зовнішніх обставин та умов життя. Головне прислухатися до себе та довіряти собі. Кожен може бути один стільки часу, скільки буквально потребує його організм. Баланс між самотністю та соціальним життям, активним чи більш розміреним – маркер здорових стосунків із собою та світом.
